ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СЛУЖБИ КРОВІ В УКРАЇНІ

Система крові України — це багаторівнева державна та науково-прикладна структура, що забезпечує безпечне донорство, заготівлю, переробку, зберігання, розподіл і клінічне застосування крові та її компонентів, а також науковий супровід і стратегічне планування у сфері трансфузіології. Складається вона з наступних частин:

1. Центральний рівень управління та формування політики в системі крові - Міністерство охорони здоров’я України (МОЗ)

МОЗ України є центральним органом виконавчої влади, який: формує та реалізує державну політику у сфері служби крові; затверджує нормативно-правові акти, клінічні протоколи, стандарти якості та безпеки; координує впровадження рекомендацій ВООЗ, директив ЄС і Ради Європи; здійснює державний нагляд і контроль у межах повноважень. МОЗ забезпечує стратегічне та нормативне керівництво всією системою крові.

2. Консультативно-експертний рівень - Національний трансфузіологічний комітет

Національний трансфузіологічний комітет є постійно діючим дорадчо-експертним органом при МОЗ України, який: розробляє та оновлює стратегії розвитку служби крові; готує пропозиції щодо стандартів трансфузійної допомоги; сприяє гармонізації української системи крові з європейськими та міжнародними стандартами. Комітет відіграє ключову роль у науково-методичному та експертному супроводі рішень МОЗ.

3. Координація напрямів - Центр транспланткоординації

Центр транспланткоординації (державна установа у сфері трансплантації) забезпечує: координацію діяльності, пов’язаної з трансплантацією органів, тканин і клітин; аналіз ризиків та інцидентів у сфері гемотрансфузій; взаємодію із закладами служби крові щодо використання компонентів крові; формування та ведення відповідних реєстрів; дотримання принципів біобезпеки, етики та простежуваності. У структурі системи крові Центр транспланткоординації виконує інтеграційну та координаційну функцію на межі трансфузіології, клітинної терапії та трансплантології. Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 14 квітня 2021 року № 731 «Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 05 січня 2021 року № 4» виконує функції Національного трансфузіологічного центру

4. Науковий рівень- Інститути трансфузіології академій наук

До наукової складової системи належать: інститути та наукові підрозділи Національної академії медичних наук України (НАМН); профільні установи Національної академії наук України (НАН України).

Їх основні функції: проведення фундаментальних і прикладних досліджень у сфері трансфузіології, імуногематології, клітинних технологій; розробка нових методів заготівлі, зберігання та застосування компонентів крові; наукове обґрунтування нормативних документів; підготовка наукових кадрів і експертів. Цей рівень забезпечує наукову сталість і розвиток системи крові.

5. Регіональний рівень

Регіональні (в т.ч. обласні) центри крові функціонують як комунальні некомерційні підприємства та: організовують донорство в регіонах; здійснюють заготівлю та переробку крові; проводять лабораторне тестування; забезпечують лікувальні заклади компонентами крові; відповідають за регіональне планування запасів.

6. Заклади охорони здоров'я що заготовляють кров та компоненти (при наявності ліцензії)

До них належать відділення трансфузіології закладів охорони здоров'я. Вони здійснюють безпосередню роботу з донорами, заготівлю та забезпечують якість і безпеку компонентів крові.

7. Лікарняні банки крові

Створюються у закладах охорони здоров’я та виконують такі функції: отримання і зберігання компонентів крові; управління запасами; підготовку до трансфузії; моніторинг трансфузійних реакцій і ускладнень.

8. Профільні асоціації

Профільні асоціації у службі крові виконують професійно-експертну, освітню та адвокаційну функції, доповнюючи державну систему управління. Вони не керують службою крові напряму, але суттєво впливають на якість рішень, розвиток фахівців і впровадження міжнародних стандартів.

9. Завод по переробці плазми в Україні

Займається заготівлею та переробкою донорської плазми крові з метою виробництва ліків на її основі, зокрема імуноглобулінів, альбуміну та факторів згортання крові, забезпечуючи національні медичні потреби, розвиток мережі плазма-центрів, впровадження сучасних технологій, контроль якості та безпеки продукції, а також частково орієнтуючись на експорт і науково-інноваційний супровід виробництва.

10. Система гемонагляду:

А) Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (Держлікслужба) — центральний орган державного нагляду, що здійснює ліцензування діяльності закладів служби крові, проводить інспектування на відповідність вимогам законодавства та стандартів якості (GMP, GDP), контролює безпеку та якість компонентів крові, розглядає серйозні побічні реакції і події у межах регуляторних повноважень та застосовує заходи впливу у разі виявлення порушень.

Б) Національний трансфузіологічний центр України — національна координаційно-методична установа системи гемонагляду, що забезпечує збір і аналіз інформації про несприятливі трансфузійні реакції та події, розробляє методичні рекомендації і стандарти, координує діяльність закладів служби крові, формує реєстри та впроваджує заходи з підвищення безпеки і якості донорської крові та її компонентів.

Серед основних проблем системи крові України можна виділити те, що значна частина інфраструктури установ що здійснюють заготівлю є морально та фізично застарілою і потребує оновлення та адаптації до сучасних вимог безпеки, якості та простежуваності компонентів крові. Розробка централізованих програм з оснащення може стати шляхом до вирішення цього питання.

Однією з ключових проблем залишається нерівномірність розвитку служби крові в регіонах, що призводить до дисбалансу в забезпеченні закладів охорони здоров’я компонентами крові. Для нівелювання цього потрібна чітко визначена диференціація централізованого фінансування, що базується на показниках обсягів заготівлі та донороспроможності регіону. Так наприклад, великі міста мають проблеми з кількістю донорів, тоді як середні можуть покрити їх потреби навіть без розвиненої мережі виїзних бригад, а завдяки створенню і розвитку місцевих центрів крові. Економічна доцільність таких закладів буде високою при переносі деяких процесів (таких як лабораторні дослідження, накопичення плазми на карантин) на аутсорс. Шляхами вирішення цієї проблеми є оптимізація мережі закладів служби крові, укрупнення центрів заготівлі, створення регіональних хабів та впровадження централізованого планування логістики.

Серйозним викликом для служби крові залишається кадрове забезпечення. Протягом тривалого часу спостерігається дефіцит лікарів-трансфузіологів, лаборантів, медичних сестер та інших фахівців, які безпосередньо залучені до процесів заготівлі, переробки, тестування та зберігання крові. Основними причинами є низька престижність спеціальності, недостатній рівень оплати праці, обмежені можливості професійного зростання та старіння кадрів.

Для подолання кадрового дефіциту необхідно підвищувати соціальну та професійну привабливість роботи в службі крові, впроваджувати стимулюючі доплати, створювати умови для кар’єрного розвитку, а також інтегрувати трансфузіологію у програми післядипломної освіти лікарів.

Важливим аспектом є підготовка та безперервне підвищення кваліфікації персоналу. Швидкий розвиток медичних технологій, автоматизація процесів, впровадження нових стандартів і протоколів потребують постійного оновлення знань і навичок фахівців. Перспективним шляхом вирішення є розвиток національних навчальних програм, онлайн-курсів, стажувань у провідних європейських центрах служби крові.

Технічне забезпечення служби крові також потребує значного вдосконалення. Значна частина обладнання для заготівлі, компонентної переробки та лабораторного тестування крові є застарілою. Це підвищує ризик людського фактору та ускладнює забезпечення стабільної якості компонентів крові.

Вирішенням цієї проблеми є поетапне технічне переоснащення закладів служби крові, впровадження автоматизованих систем заготівлі компонентів крові (плазмаферез, тромбоцитаферез), модернізація лабораторій та використання інформаційних систем управління процесами.

Окремої уваги потребує проблема фінансування служби крові. Недостатнє та нерегулярне фінансування ускладнює закупівлю сучасного обладнання, реагентів та витратних матеріалів. Для стабілізації фінансування доцільно впроваджувати програмно-цільовий підхід, державні та регіональні програми розвитку служби крові, а також залучати міжнародну технічну допомогу.

Суттєвим викликом залишається залучення донорів. Рівень добровільного безоплатного донорства в Україні залишається нижчим за середньоєвропейський. Для вирішення цієї проблеми необхідні системні інформаційні кампанії, формування культури регулярного донорства, створення комфортних умов для донорів та розвиток корпоративного і студентського руху.

Одним із найбільш суттєвих і системоутворювальних питань розвитку сучасної системи крові є комплексна інформатизація та цифрова трансформація всіх її процесів. Йдеться насамперед про створення єдиної державної електронної системи, яка забезпечувала б централізований реєстр донорів, повний облік та простежуваність кожної донації, а також детальне відстеження руху кожного компонента крові на всіх етапах — від забору та переробки до зберігання, розподілу і клінічного застосування. Така система є критично важливою для підвищення безпеки гемотрансфузій, забезпечення якості компонентів крові, оптимізації управлінських рішень і дотримання міжнародних стандартів та рекомендацій ВООЗ і директив Європейського Союзу.

Наразі впроваджена інформаційна система «єКров», попри декларовану стратегічну значущість, має низку суттєвих функціональних і технічних обмежень. До них належать недостатня глибина обліку даних, обмежені можливості аналітики, відсутність повноцінної інтеграції між суб’єктами системи крові та закладами охорони здоров’я, а також численні недоопрацювання програмної логіки. Окремою критичною проблемою є недружній та інтуїтивно незрозумілий інтерфейс користувача, що ускладнює використання системи медичним персоналом. У сукупності ці чинники суттєво знижують ефективність застосування «єКров» у поточному вигляді та формують негативне ставлення користувачів до її подальшого впровадження без глибокої модернізації.

Для комплексного вирішення зазначеної проблеми необхідним є прийняття зваженого управлінського рішення на державному рівні щодо створення принципово нової або глибоко оновленої єдиної електронної системи служби крові. Вона повинна об’єднати всі суб’єкти системи крові, лікарні та інші заклади охорони здоров’я, що надають послуги з гемотрансфузій, у єдиний інформаційний простір. Вона має забезпечувати безперервний обмін даними, стандартизацію інформаційних потоків, достовірність і актуальність даних, а також можливість оперативного моніторингу та аналізу на національному і регіональному рівнях.

Ключовою вимогою до такої електронної системи повинен стати максимально простий, зрозумілий та дружній інтерфейс користувача. Це обумовлено тим, що переважна більшість лікарів, середнього медичного персоналу та працівників служби крові не мають спеціальної освіти або глибоких компетенцій у сфері інформаційних технологій. Відповідно, система повинна бути орієнтована на потреби користувачів, мінімізувати складність операцій, зменшувати ризик помилок, не створювати додаткового адміністративного навантаження та органічно інтегруватися у повсякденні робочі процеси. Лише за таких умов інформатизація системи крові стане дієвим інструментом підвищення її ефективності, безпеки та відповідності сучасним міжнародним вимогам.

Важливим напрямом є розвиток лікарняних банків крові та впровадження сучасних технологій зберігання компонентів крові, що дозволяє оптимізувати запаси і швидко реагувати на потреби пацієнтів.

Науково-дослідний аспект включає співпрацю з інститутами трансфузіології НАМН та НАН України, розробку інноваційних методів виробництва ліків на основі плазми, а також участь у міжнародних клінічних та наукових проєктах.

Великою системною проблемою служби крові України є фактична ліквідація Київського інституту гематології та трансфузіології НАМН України, який упродовж десятиліть виконував роль провідного науково-методичного центру у сфері гематології, трансфузіології та організації донорства крові. Припинення його повноцінної діяльності призвело до різкого зниження рівня наукових досліджень, втрати безперервності наукових шкіл, а також до фактичної зупинки розробки та впровадження сучасних технологій у галузі трансфузійної медицини. Відсутність такого інституційного наукового осередку негативно впливає на формування державної політики у сфері служби крові, оновлення клінічних протоколів, адаптацію міжнародних стандартів та підготовку висококваліфікованих кадрів.

Для подолання цієї кризи необхідно у найкоротші терміни відновити повноцінну роботу Київського інституту гематології та трансфузіології НАМН України як національного науково-експертного центру, забезпечити його належне фінансування, сучасну матеріально-технічну базу та відновити кадровий потенціал шляхом залучення профільних фахівців, молодих науковців і міжнародних партнерів. Це дозволить відновити інноваційний розвиток трансфузіології, забезпечити науковий супровід реформування служби крові та інтегрувати українську систему крові до європейського та світового наукового простору.

Перспективи розвитку системи крові в Україні передбачають поетапне та комплексне вдосконалення всіх її рівнів. На державному рівні планується посилення нормативно-правової бази та впровадження міжнародних стандартів ВООЗ і Європейського Союзу, створення ефективних механізмів контролю якості та безпеки компонентів крові, розвиток Національного трансфузіологічного комітету як ключового експертного органу та активна взаємодія з Центром транспланткоординації.

На регіональному рівні передбачене реорганізація та укрупнення мережі обласних центрів крові і підвищення їх технічного оснащення для забезпечення надійної заготівлі, тестування та зберігання крові й її компонентів. Значна увага приділяється популяризації добровільного безоплатного донорства, підвищенню мотивації та залученню донорів, включно з впровадженням сучасних інформаційних технологій для обліку та комунікації.

Крім того, перспективи розвитку системи крові України передбачають поступове зменшення залежності від імпортних препаратів, підвищення ефективності гемонагляду та моніторингу побічних трансфузійних реакцій, що забезпечить безпеку пацієнтів. У сукупності ці заходи дозволять створити стійку, безпечну та сучасну систему крові, здатну оперативно реагувати на нагальні потреби охорони здоров’я, підтримувати високий рівень професіоналізму персоналу та інтегруватися у міжнародну систему трансфузіології.

У підсумку, служба крові України стикається з комплексом кадрових, технічних, організаційних та фінансових проблем. Водночас їх вирішення шляхом модернізації, централізації управління, розвитку компонентного донорства та впровадження європейських стандартів створює реальні перспективи сталого розвитку служби крові та підвищення безпеки пацієнтів.